Разом х тим системною характерискою підприємства необхідно відповідне структурне управління та його реальність.

 Воно включає виробничу діяльність, що спрямована на виготовлення продукції; господарську діяльність, що забеспечує реалізацію продукції, її зберігання, раціональне використання, комерційні інтереси підприємства; аміністративну діяльність, що підлягає організації колективів трудящих на виконання виробничих та господарських завдань.

                Наявність свого органу зі статусом, що дозволяє справляти управлінський вплив на всі процеси, що проходять у межах підприємства, як единої організації з різними за своєю сутністю структурами та функціональними складовими, його самостійностю у зовнішніх відносинах, встановлена правом, - це все дає змога характеризувати підприємство як самоврядуючу одиницю в усій системі управління народним господарством. Де його організаційна єдність забеспечується відносною організаційно-правовою відмежованістю.

                Під велике поняття оперативної самостійності можна підвести організаційну, господарську та адміністративну самостійніть, а саме самостійність в вирішенні управлінських питань. За своїм змістом ці питання відносяться до організації виробництва, управління майном, стимулювання виробничості праці, вдосконалення організаційних форм та методів управлінської діяльності та до інших галузей.

                Економічне відмежування - поняття, що використовується для визначення характерних рис підприємства та положення в економічному механізмі суспільства, воно є варіантом характеристики господарської самостійності підприємства, його неможна зводити до поняття обособлення власністю.

                Поняття оперативної самостійності не виключає її видових характеристик, охоплюючи при цьому різні боки статуса підприємства.

                Адміністративно-правове положення підприємства взагалі характеризується :

адміністративною правосуб’єктністю, що складається з правоспроможності та компетенції ;

правочинністю органів управління на заснування, реогранізацію та ліквідуівання підприємства ;

формами адміністративної підлеглості ;

гарантіями прав підприємств ;

                Ці його елементи фіксуються у нормативних актах. Тут буде розглянуто питання про адміністративну правочинність підприємства, що дозволяє скласти загальне уявлення про основи його адміністративно-правового положення.

                Складність, що виникая при розгляданні цього питання в тому, що у спорі про правову організацію підприємства не досягнуто одностайності про застосованість до нього категорій адміністративної правоспособності та компетенції. Не має єдності думок в питанні про саму сутність підприємства. Це надає можливість різноманітних трактування понять “компетенція” та “правоспроможність “. Поняття компетенції та правоспроможності є самостійними, що виражають соціальні явища різного правового характеру. Вони не можуть бути механічно поєднані чи взаємопоглинені.

                На наш погляд підприємство вцілому має адміністративну правосуб’єктність, її елементами є компетенція та адміністративна правоздатність. Але ці елементи по різному характеризують адміністративно-правовий статус підприємства.

 Компетенцію має не підприємство, як таке, а його адміністрація. Але оскільки підприємство є єдиною організацією то можна говорити про його компетенцію у вигляді адміністрації, а у загальній формі й про компетенцію підприємства.

                По іншому має бути вирішене питання про адміністративну правоздатність підприємства. Без сумніву адміністрація підприємства має і компетенцію, і адміністративну правоздатність. Але чи можливо адміністративну правоздатність звести лише до правоздатності адміністрації підприємства? Щоб дати відповідь на це питання слід перш за все визначити поняття адміністративної правоздатності, яке в літературі розкривається по-різному. Можливо, його не можуть розкрити такі, називаємі у літературі ознаки як : самостійність мети та завдань цього органу в межах зального завдання вищего органу ; наявність визначеного кола обов’язків та прав, що надані цьому органу для виконання покладеного на нього завдання ; наявність більш менш обмеженого складу людського складу органу ; та чи інша якість закріплення за конкретним органом державного майна (24). Більшість цих ознак не мають юридичного характеру та вказують не на адміністративну правоздатність, а на її соціальні, майнові, організаційні передумови. Виняток складає тільки наявність визначеного кола обов’язків та прав. Але він орієнтує на ототожнювання адміністративної правоздатностіз компетенцією й тому не може бути прийнятий.