Адміністративна правоздатність - вид правоздатності, загальна адміністративно-правова категорія.

Її поняття є родовим, що має загальні ознаки, незалежно від видів носіїв цієї правоздатності : громадян, державних суспільних організацій. Вона може бути визначена як встановлена та охоронювана державою можливість суб’єкта вступати у адміністративні правовідносиничерез які встановлюється міра можливої чи обов’язкової поведінки сторін у сфері державного управління (25). Звістно, наведене вище поняття адміністративної правоздатності не може вмістити всю різноманітність цього правового явища. Тому, на базі загального поняття необхідно розрізняти й види адміністративної правоздатності залежно від видів учасників управлінських відносин. Це означає. Що самостійне значення мають питання адміністративної правоздатності громадян, державних органів, підприємств, установ, суспільних організацій. Характер правоздатності, її зв’язок з дієздатністю (для фізичних осіб), с компетенцією (організацій) и т.д. мають свою особливість перед усім залежно від того, хто є її носієм. Треба особливо відмітити, що адміністративна правоздатність пов’язана з владною діяльністю, однак її носіми далеко не завжди є суб’єкти, що мають правочинність державного характеру. Тому загальнометодологічні засади схиляють до того, щоб визнати придатність категорії адміністративної правоздатності до підприємств. Саме до того призводить думка, що “ні громадяни, ні суспільні організації, ні підприємства, що є юридичними особами не мають повноважень на здійснення цієї (управлінської) діяльності, хоч мають змогу брати участь у її здійсненні, в адміністративно-правових відносинах” (26). Але для того щоб мати змогу брати участь у адміністративних правовідносинах, необхідно мати для цього юридичну передумову у вигляді адміністративної правоздатності (27).

                Уявляється, що немає достатніх підстав, щоб звести значення адміністративного права до регулювання діяльності адміністрації підприємства в його системі та його зовнішніх відносинах. Діями адміністрації набуваються адміністративні права та обов’язки не тільки самою адміністрацією, але й підприємством.

                Адміністративна правосуб’єктність підприємства закріплююється нормами адміністративного права, які можливо розподілити на дві групи. До першої групи можна віднести норми, що визначають місце підприємства у системі управлінського механізму, його виробничо-господарську, організаційну структуру та форми адміністративного підлягання, також структуру функцій внутрішнього управління підприємством та їх взаємозв’язок. Основу правових норм цієї групи складають норми, що встановлюють адміністративно-правовий режим майна, що надано підприємству для виробничого використання; виготовлюнної продукції; розподіл функцій та правомочностей посадових осіб по беспосередньому управлінню майновими об’єктами підприємства. До цього відносяться такі норми, що закріплюють режим адміністративно-правової охорони підприємства та об’єктів що їм належать. За допомогою норм цієї групи визначаються, якщо можна так мовити, ститистичні елементи адміністративно-правового статуса підприємства.

                Інша група складається з норм, що визначають дінамічний, функціональний елемент цього статуса підприємства, що регулюють різні сторони діяльності та відносин. Саме цими нормами закріплюються права та обов’язки підприємств, форми та порядок їх використання, організації виробництва, капітального будівництва та ін.

                Адміністративна провосуб’єктність підприємства характеризується комплексом норм, що допускають різні варіанти та додаткові угруппування на основі таких ознак : за джерелами, за адресами, сферою використання та відношенню до загальної правоздатності.

                За джерелами відокремлюються норми, що закріплюють адміністративно-правовий статус підприємства, що розподілені по багатьох нормативних актах, які залежно від їх призначення умовно можна розподілити на загальні та спеціальні. Загальні акти мають комплекс норм, що призначені для регулювання різних сфер суспільного життя, в той сами час мають норми, що закріплюють ти чи інші сторони статуса підприємств. До них відносяться : Конституція України, закони та підзаконні акти.