Адміністрація підприємства, приймаючи рішення про пред’явлення позову в…

… суді чи арбітражі, що витікає з цивільно-правових відносин, реалізує свою компетенцію. Суб’єктивні ж права підприємства по відношенню до свого контракту в цивільному правовідношенні (право на відшкодування збитків, отримання пені, неустойки та ін.) відноситься до цивільної правосуб’єктності, що складає елемент правового статуса підприємства в цілому.

                Якщо адміністрація підприємства некомпетентна вирішувати такі питання. Тоді неможливо виконання підприємством його суб’єктивних прав у цивільних правовідносинах. Це підтрверджує правильність висновку : адміністративні повноваження не завжди можуть мати підлеглого їх носіюадресата, вони можуть бути націлені на вирішення питань, пов’язаних з виникненням різних правовідносин.

                Засади адміністративно-правовго положення підприємства визначаються нормами, що фіксують його правоздатність як загальної передумови для правоотримання (віднесення до основних ланок управління та ін.), а також його конкретні права права та обов’язки. Підприємство, як таке, має адміністративну правоздатність, а його адміністрація - правосуб’єктність, яка за суттю є одразу й її правоздатністю та компетенцією. Норми права, що визначають основи адміністративно-правового статуса підприємства, сформульовани в численних правових актах. Законодавство (в широкому та вузькому розумінні цього слова), регулює адміністративно-правове положення підприємств. Що характеризується тим, що має нормативні акти, що розрізняються за органами їх видавшими, за своєю формою, за своїм цільовим призначенням, за своїм конкретним адресатом. Стан регулювання адміністративно-правового стану підприємства характеризується відсутністю нормативного акту, що визначає юридичні позиції всіх видів державних виробничих підприємств.

                Перехід до нових умов праці (корпоротизація) відбивая посилення оперативної самостійності підприємств. Це прийняло форму розширення прав підприємств, потягло зміни компетенції та вдосконалення методів діяльності вищих органів.

                Нові форми підприємств (господарських товариств)набули додаткових прав в галузі управління матеріальними ресурсами, економічного стимулювання, виробництва, кредита й ціноутворення , встановлення господарських зв’язків з іншими підприємствами, управління іншими сторонами роботи підприємства. Тим самим дуже обмежилось втручання вищих органів до виробничо-господарської діяльності підприємства, зменшилась їх компетенція в частині вирішення деяких питань.

                Але неоднозначність трактування поняття видів господарських товаариств породжує великі проблеми.

                Наприклад, у законодавстві є різні варіації на поняття “акціонерне товариство”. Так, в ст.24 Закона “Про господарські товариства” під акціонерним товариством розуміється “товариство, що має статутний фонд, поділений на визначену кількість акційрівної номінальної вартості, що несе відповідальність по зобов’язаннях тільки майном товариства”. Волкова И.Н. дає своє трактування поняттю “акціонерне товариство” - це “товариство, капітал якого складається шляхом об’єднання коштів засновників та продажу частини акцій та облігацій (інша частина залишається в розпорядженні акціонерного товариства, не продається)”(30).

                В.И.Андрющенко та Є.В.Костикова пишуть,що “акціонерне товариство”- це одна з організаційно-правових форм підприємств. Воно створюється шляхом централізації грошових коштів (поєднання капіталів) різних осіб, що проводиться шляхом продажу акцій з метою виконання господарськой діяльності та отримання прибутку” (31).

                При всієї розпливчастості та вразливості таких формулювань сама суть акціонерного товариства не втрачається та й гарно відчувається. Може бути, у бездоганних визначеннях й немає потреби, для цього лише треба знати відмінність ознак акціонерного товариствва від інших організаційно-правових форм підприємництва.