Отже суть економічних методів складається в…
… управлінні господарською діяльністю через
економічний інтерес суб¢єкта, що управляється. Але щоб цей суб¢єкт мав змогу реалізувати свій інтерес,
виявити ініціативу, він повинен мати свободу вибору варіантів своєї поведінки,
а саме мати організаційну самостійність. Ступінь організаційної самостійності
суб¢єкта господарської діяльності
(підприємства) визначається ступінню й засобом відокремлення майна, що
знаходиться у його розпорядженні. Економічною передумовою організаційної
відокремленості підприємства є право власності чи право оперативного управління
державним майном, що закріплено зо підприємством, а також право повного
господарського розпорядження сотосовно вказаного майна. Також об¢єм права оперативного управління
(повного господарського розпорядження) обумовлює ступінь організаційної
самостійності підприємства, а тому є показником рівня розвитку економічних
методів державного управління економікою.
З іншого боку, колектив, що має
організаційну самостійність може реалізовувати свій інтерес тільки шляхом
беспосередньої взаємодії з іншими, не менш самостійними колективами. Тому,
реалізація економічних методів управління передбачає систему відносин по
еквівалентному обміну товарами (послугами) між підприємствами, а саме
систему товарно-грошових відносин (41). До того ж, як суб¢єкт цих відносин повинно виступати, не
менш двох осіб, інакше говорячи необхідно мати ринок товарів та послуг.
Завданням держави в цих умовах є регулювання
вказаних відносин через створення у їх суб¢єктів
економічних пріоритетів. Структура соціальних зв¢язків
при економічному управлінні є неи колектив сам собою, а суспільне відношення
між різними суб¢єктами економічної
(господарської) діяльності. Ця обставина дуже збільшує роль права :тому що у
таких умовах об¢єктом управління є
не окремий індивид (колектив), а суспільне відношення, то найбільш оптимальним
та ефективним засобом управління є саме правове регулювання як централізоване,
так й локальне. Крім того при плюралізмі форм власності, коли до сфери
економічного обігу додаються поряд з державними підприємствами суб¢єкти, що засновють свою діяльність не
на державній, а не інших, також й приватній формах власності, застосування
методів беспосереднього державного управління в економіці можливо тільки за
умов, що фікцією є сам плюралізм форм власності (42). З іншого боку,
можливо,використання прямого адміністративного управління й до державних
підприємств, що є учасниками ринкових відносин, становило б відступ від
принципів рівноправності усіх форм власності, причому відхід не на користь
державного підприємства, оскільки дуже знизило б його самостійність в сфері
господарських відносин, а тому й економічну ефективність. В таких умовах
держава не може впливати на економіку не беспосередньо, а непрямим шляхом, а
саме через правове регулювання. Мова має йти не про просте збільшення кількості
нормативних актів в господарської сфері, а про якісні зміни правил регулювання,
коли право виступає як необхідна й природна основа взаємодії вільних в своєї
поведінці у господарській сфері суб¢єктів.
Як уявляється, все вказане можна застосувати
не тільки стосовно відносин, що виникають між підприємствами, але й з окремими
уточненнями й до відносин всередині підприємства, а саме до управління працею.
Отже, з одного боку економічні та
адміністративні методи державного регулювання економіки. З іншого -
самоврядування трудових колективів й участь в управління підприємством, що
здійснюється окремими робітниками.
Визначивши зв¢язки
й закономірності взаємодії цих категорій, а також правові форми у яких ці зв¢язки втілені, ми тим самим зможемо
розробити поняття правового механізму управління працею. В літературі
справедливо підкреслено що поняття господарського механізму (а елементом
останнього є маханізм управління працею) має загальнотеоретичне зачення, що
складається з того, що всі застовувані при управління економікою структури,
форми, принципи й методи повинні розглядатися з точки зору їх місця й ролі у
господарському механизмі (43).
Як вже вказувалось, держава здійснює
регулювання економікою шляхом використання адміністративних й економічних
методів управління. Відслідкувавши шляхи реалізації вказаних методів ми тим
самим у значній мірі відтворимо зміст поняття “господарський механізм”.
Перед усім реалізація всіх методів
державного управління повинна здійснюватися в рамках права. Норми права
визначають правове положення учасників господарської діяльності (їх
компетенцію, основне коло правочинностей, відповідальність), а саме коло об¢єктів й суб¢єктів управлінської діяльності й порядок їх взаємодії.
Тому норма права є необхідним етапом розвитку державного регулювання економіки
й елементом господарського механізму будь-якого типу, що має за основу як
адміністративні так й економічні методи управління (44). Видима роль права в об¢єктивному змісті (правових норм) в
господарському механізмі, що опосередує економічні методи державного
регулювання. Тому що в цьому випадку у значній мірі виключається прямий вплив
органу державни на господарську діяльність, тому що потрібен перехідний,
передаточний механізм, що корегує цю діяльність згідно з потребами й інтересами
суспільства. Роль посередника між державю та самостійно господарюючим суб¢єктом найбільш ефективно може
виконувати саме право. Якщо оцінювати роль господарського механізму, то можна
погодитися з його визначенням як сукупності економічних важилів, які
використовуються державою для впливу на виробництво - це механізми цін,
фінансово-кредитний, економічного стимулювання , матеріально-технічного
забеспечення (45). Але навряд чи можна можна погодитися з тим, що право є
одним з тих важилів (46), воно у своїй реалізації тільки опосереднює
функціонування всіх вказаних механизмів й надає їм юридичної форми. Тому й
механізм розрахунків, ціноутворення і т.д. є юридично формалізованим, а
оскільки кожен з них є сукупністю окремиз суспільних зв¢язків (відносин) то, підлягаючи впливу права,вони
набирають форми правовідносин. Інакше кажучи, господарський механізм у своїй
статиці є визначеною системою юридичних норм й соціальних інститутівуправління,
а в процесі реалізації - сукупністю правовідносин.