На практиці це означає перехід від сезонного споживання окремих продуктів харчу­вання до цілорічного їх споживання.

 Така постановка питання породжує проблему тривалого зберігання, що в ряді випадків неможливо зробити по багатьох продуктах. Виходом з цього становища стала промислова переробка первинних продуктів харчу­вання, яка дає змогу не тільки зберігати їх протягом тривалого часу (без втрати пожив­ної' цінності), але й значно розширювати їх асортимент, що дуже важливо для організа­ції раціонального харчування, а також забезпечує їх зберігання при транспортуванні на великі відстані. Вирішення цих питань передбачає відповідну організаційну структуру галузі, а саме — певне поєднання великих, середніх та малих підприємств. У найза­гальнішому вигляді при вирішенні цієї проблеми необхідно виходити з особливостей сировинного забезпечення підприємств харчової промисловості та специфіки спожи­вання окремих продуктів харчування (масовість, щоденне споживання в поєднанні з іншими).

Справа в тому, що по багатьох продуктах харчування склалися великі сировинні зони (овочі, соняшник, пшениця, цукрові буряки, картопля тощо), на базі яких були створені великі промислові підприємства.

В умовах централізовано-планової системи господарювання, яка забезпечувала ро­боту сировинної зони для підприємства, ефект від масштабу виробництва певною мірою досягався. З переходом до ринкових відносин у роботі великих підприємств з'явився ряд труднощів, які знижують ефективність їх діяльності — вони слабо реагують на зміни в споживацькому попиті, нечутливі до новацій.

В цих умовах малі підприємства стають тією необхідною ланкою, яка, з одного боку, робить систему забезпечення населення продуктами харчування більш ефектив­ною (швидко реагують на зміну попиту, менші витрати сировини, більш ефективно доводять до споживача Продукти харчування  — підвищують загальну ефективність виробництва продуктів на основі поглиблення спеціалізації та кооперування з великими і середніми підприствами.

Але результативність роботи малих підприємств у виробництві продуктів харчування буде досягнута тільки тоді, коли вони займуть належне місце і становище в  системі переробних підприємств. А цього досягти досить складно. Справа в тому, що харчова промисловість являє собою конгломерат підгалузей, кожна з яких сама собі має різні види виробництв. Усі вони різняться між собою не тільки щодо виробництва продуктів, але й умовами виробництва. Найбільш специфічні особливості харчової промисловості такі:

практично харчова промисловість характеризується як не одна галузь, матеріалом  продукції, що виробляється, та її величезною різноманітністю;

для ряду її підгалузей (цукрова, консервна, виноробна, олійно-жирова їй характерне сезонне виробництво, яке призводить до нерівномірного використання виробничих потужностей:

необхідність розміщення виробництва значного виду продуктів харчуванні і організацій  їх споживання,  і на невеликій відстані від сировинної бази ;

значна залежність якості ряду продуктів від тривалості переробки сировини;

строки зберігання більшості продуктів, як правило, обмежені;

велика залежність від тари та упаковки продуктів; 

високі вимоги до якості продукції (свіжість, наявність вітамінів, смакові естетичність та ін.);

часта змінність асортименту з багатьох продуктів;

велика залежність якості продукції від якісних характеристик сировини;

по ряду продуктів їх виробництво вимагає великої кількості сировини Усі вищевказані особливості визначають специфіку організації і технологій виробництва продуктів харчування, пошук нових форм господарювання в період  ринкових відносин.

В умовах адміністративно-командної системи господарювання кожне підприємство знало, що виробляти, кому, скільки і коли поставляти продукцію, хто є постачальником сировини, обладнання та за якими цінами.

При ринкових відносинах рішення цих питань є справою кожного підприємства. Це в свою чергу змушує підприємство самому формувати свою господарську, і збутову політику. В цих умовах великі підприємства повинні самостійно формувати раціональні виробничі та збутові зв'язки. Світовий досвід розвитку виробництва продуктів харчування показує, що ці проблеми ефективніше вирішуються з розвитком  малих підприємств. Особливістю функціонування малих підприємств є спрямування діяльності на конкретне виробництво якого-небудь товару чи надання послуг. разі ми маємо справу з різко виявленою спеціалізацією, яка забезпечує зі затрат виробництва.                                                   '