На практиці це означає перехід від сезонного споживання окремих продуктів
харчування до цілорічного їх споживання.
Така постановка питання породжує проблему тривалого
зберігання, що в ряді випадків неможливо зробити по багатьох продуктах. Виходом
з цього становища стала промислова переробка первинних продуктів харчування,
яка дає змогу не тільки зберігати їх протягом тривалого часу (без втрати поживної' цінності), але й значно розширювати їх асортимент,
що дуже важливо для організації раціонального
харчування, а також забезпечує їх зберігання при транспортуванні на великі
відстані. Вирішення цих питань передбачає відповідну організаційну структуру
галузі, а саме — певне поєднання великих, середніх та малих підприємств. У
найзагальнішому вигляді при вирішенні цієї проблеми необхідно виходити з
особливостей сировинного забезпечення підприємств харчової промисловості та
специфіки споживання окремих продуктів харчування (масовість, щоденне споживання в поєднанні з іншими).
Справа в тому, що по багатьох продуктах харчування склалися
великі сировинні зони (овочі, соняшник, пшениця, цукрові буряки, картопля тощо), на базі яких були створені
великі промислові підприємства.
В умовах централізовано-планової
системи господарювання, яка забезпечувала роботу сировинної зони для
підприємства, ефект від масштабу виробництва певною
мірою досягався. З переходом до ринкових відносин у роботі великих підприємств з'явився ряд труднощів, які знижують
ефективність їх діяльності
— вони слабо реагують
на зміни в споживацькому попиті, нечутливі до новацій.
В цих умовах малі підприємства стають тією необхідною
ланкою, яка, з одного боку, робить систему забезпечення населення продуктами
харчування більш ефективною (швидко реагують на
зміну попиту, менші витрати сировини, більш ефективно доводять до споживача
Продукти харчування — підвищують загальну ефективність виробництва продуктів
на основі поглиблення спеціалізації та кооперування з великими і середніми
підприствами.
Але результативність роботи малих підприємств у виробництві
продуктів харчування буде досягнута тільки тоді, коли вони займуть належне
місце і становище в системі переробних підприємств. А цього досягти досить
складно. Справа в тому, що харчова промисловість являє собою конгломерат
підгалузей, кожна з яких сама собі має різні види виробництв. Усі вони різняться
між собою не тільки щодо виробництва продуктів, але й умовами виробництва.
Найбільш специфічні особливості харчової промисловості такі:
практично харчова промисловість характеризується як не одна
галузь, матеріалом продукції, що виробляється, та її величезною
різноманітністю;
для ряду її підгалузей (цукрова, консервна, виноробна,
олійно-жирова їй характерне сезонне виробництво, яке призводить до
нерівномірного використання виробничих потужностей:
необхідність розміщення виробництва значного виду продуктів
харчуванні і організацій їх споживання, і на невеликій відстані від
сировинної бази ;
значна залежність якості ряду продуктів від тривалості
переробки сировини;
строки зберігання більшості продуктів, як правило, обмежені;
велика залежність від тари та упаковки продуктів;
високі вимоги до якості продукції (свіжість, наявність
вітамінів, смакові естетичність та ін.);
часта змінність асортименту з багатьох продуктів;
велика залежність якості продукції від якісних характеристик
сировини;
по ряду продуктів їх виробництво вимагає великої кількості
сировини Усі вищевказані особливості визначають специфіку організації і технологій виробництва продуктів харчування, пошук нових форм
господарювання в період ринкових відносин.
В умовах адміністративно-командної системи господарювання
кожне підприємство знало, що виробляти, кому,
скільки і коли поставляти продукцію, хто є постачальником
сировини, обладнання та за якими цінами.
При ринкових відносинах рішення цих питань є справою кожного
підприємства. Це в свою чергу змушує підприємство
самому формувати свою господарську, і збутову
політику. В цих умовах великі підприємства повинні
самостійно формувати раціональні виробничі та збутові зв'язки. Світовий досвід
розвитку виробництва продуктів харчування показує, що ці проблеми ефективніше
вирішуються з розвитком малих підприємств.
Особливістю функціонування малих підприємств є спрямування
діяльності на конкретне виробництво якого-небудь товару чи надання послуг.
разі ми маємо справу з різко виявленою спеціалізацією, яка забезпечує зі затрат
виробництва. '